Гірничо-металургійний комплекс на межі колапсу: як блокада портів та тарифний тиск нищать український експорт
Українська металургія, яка історично була одним із головних стовпів національної економіки та ключовим джерелом валютних надходжень, опинилася в епіцентрі найважчої кризи за останні десятиліття. Ситуація, яку галузеві експерти вже охрестили «ідеальним штормом», спричинена поєднанням воєнної агресії та внутрішніх економічних рішень. Після того, як країна-агресор відновила масовані атаки на портову інфраструктуру Великої Одеси та цивільні судна, судноплавство в Чорному морі фактично паралізоване. Це призвело до того, що гірничодобувні та металургійні підприємства втратили основний канал збуту продукції, без якого їхнє подальше функціонування стає економічно безглуздим.
На тлі безпекової кризи ситуацію ускладнили внутрішні чинники. Рішення «Укрзалізниці» з 1 серпня підвищити вантажні тарифи одразу на 30% та запровадити обмеження на приймання вантажів до низки припортових станцій стало додатковим фінансовим тягарем. Це вже спровокувало обвальне падіння показників: липневі цифри свідчать про скорочення експорту залізної руди майже на 38%, а чавуну — на катастрофічні 67%. Виробничі ланцюжки розриваються: такі гіганти, як Південний ГЗК та підприємства групи Ferrexpo, змушені були частково або повністю зупинити роботу, тоді як Інгулецький ГЗК перебуває у стані тривалого простою.
Логістичний глухий кут: чому альтернативні шляхи не рятують галузь
Спроби переорієнтувати експортні потоки на західні залізничні переходи та дунайські порти не приносять бажаного результату. Проблема полягає у фізичній обмеженості цих маршрутів. Потужності Дунаю дозволяють перевалювати до 3 млн тонн вантажів на місяць, тоді як порти Великої Одеси забезпечували вдвічі більший обсяг. До того ж робота в дельті Дунаю постійно переривається через російські обстріли та природні чинники, як-от обміління річки, що унеможливлює стабільне планування логістики.
Залізничні перевезення через країни ЄС також мають свої критичні недоліки. Пропускна здатність кордонів обмежена 2,6 млн тонн на місяць, а вартість такої логістики є непомірно високою. Додаткові витрати у розмірі 30–60 доларів на кожній тонні роблять українську продукцію неконкурентоспроможною на світових ринках. Наприклад, доставка окатків до польського Гданська коштує близько 60 доларів за тонну, що фактично «з’їдає» весь прибуток підприємств. За оцінками асоціації «Укрметалургпром», якщо морський експорт не буде відновлено найближчим часом, втрати галузі можуть перевищити 50% від поточних обсягів.
Ціна простою: мільярдні збитки для державного бюджету
Економічні наслідки блокади є руйнівними не лише для окремих холдингів, а й для держави в цілому. Кожен день простою морських гаваней коштує Україні приблизно 70 млн доларів недоотриманої експортної виручки. Аналітики GMK Center прогнозують, що за негативного сценарію виробництво в гірничодобувному секторі скоротиться на 35%. У грошовому еквіваленті лише металургійний сегмент втрачатиме до 200 млн доларів щомісяця.
Ситуація ускладнюється зовнішнім тиском: європейський ринок запроваджує нові екологічні квоти, а ціни на енергоносії всередині країни залишаються рекордно високими. Президент «Укрметалургпрому» Олександр Каленков наголошує, що ГМК-сектор зараз перебуває у точці неповернення. Без негайного втручання уряду, перегляду тарифної політики монополістів та залучення міжнародних партнерів для забезпечення безпеки судноплавства, українська промисловість ризикує втратити ринки, які вона завойовувала десятиліттями. Відновлення морського коридору — це вже не питання прибутків бізнесу, а питання виживання всієї економічної системи країни в умовах затяжної війни.
