Тарифи на річкову логістику в Дунайському регіоні демонструють стрімку висхідну динаміку. За оперативними даними моніторингу, упродовж липня вартість фрахту барж, що курсують між українськими портами Рені та Ізмаїл і румунським хабом Констанца, зростала двічі. Станом на третю декаду місяця ціна за транспортування однієї тонни вантажу зафіксувалася на позначці близько 28 доларів. Така цінова кон’юнктура стала результатом поєднання несприятливих гідрологічних умов та суттєвої зміни безпекової ситуації в Чорноморському басейні.
## Гідрологічне маловоддя та його наслідки для річкового флоту
Головним природним чинником, що тисне на ціноутворення, став критично низький рівень води у Дунаї. Спекотна погода та відсутність достатньої кількості опадів у басейнах приток призвели до обміління судноплавного каналу. У таких умовах флот не може працювати на повну осадку — власники суден змушені недовантажувати баржі, щоб уникнути сідання на мілину. Як наслідок, для перевезення аналогічного обсягу продукції потрібно використовувати значно більшу кількість суден, що автоматично здорожує логістичну складову.
Окрім прямого недовантаження, обміління створює черги на лімітуючих перекатах. Судна змушені очікувати на сприятливе вікно або проходити складні ділянки лише у світлу пору доби під пильним наглядом лоцманських служб. Це розтягує тривалість одного кругорейсу в часі, що в умовах дефіциту вільного тоннажу лише розкручує інфляційну спіраль на ринку фрахту.
## Військові ризики та переорієнтація експортних потоків
Вагомим фактором впливу залишається нестабільність у портах Великої Одеси. Систематичні атаки російських військ на портову інфраструктуру Чорноморська, Одеси та Південного змушують частину трейдерів переглядати свої стратегії. Коли безпекові ризики на глибокій воді зростають, бізнес традиційно шукає порятунку на Дунаї. Проте інфраструктура Ізмаїла та Рені, попри активний розвиток протягом останніх двох років, має свою межу пропускної здатності.
Раптове збільшення попиту на дунайські маршрути створює ефект «вузького горла». Конкуренція за вільні баржі серед експортерів зернових та олійних культур посилюється, а судновласники, своєю чергою, закладають у тариф не лише операційні витрати, а й страхові премії за роботу в зонах підвищеного ризику.
Історично дунайські порти завжди були «запасною артерією» для України, але після лютого 2022 року вони перетворилися на стратегічний форпост. Якщо в довоєнний період частка Дунаю в загальному експорті агропродукції була мінімальною, то зараз цей напрямок формує значну частину валютних надходжень країни. Проте нинішня ситуація ставить українського фермера у складне становище: висока вартість логістики «з’їдає» значну частку прибутку, роблячи українське зерно менш конкурентоспроможним порівняно з європейським чи американським аналогом.
Аграрний сектор змушений адаптуватися до нових реалій, впроваджуючи складні мультимодальні схеми з використанням залізниці та автотранспорту до дунайських терміналів. Проте без системного розв’язання проблеми безпеки в Чорному морі та стабілізації рівня води в Дунаї логістичне питання залишатиметься одним із найбільш болючих викликів для українського експорту до кінця сезону. Компанії-експортери наразі змушені працювати в режимі щоденного планування, постійно оновлюючи дані щодо фрахтового ринку та прогнозуючи подальші кроки залежно від фронтових зведень та метеорологічних карт.
