Металургійний фронт: чому Україна не поспішає відкривати кордони для експорту брухту
Майбутнє української важкої промисловості сьогодні залежить не лише від ситуації на енергетичному ринку чи логістичних шляхів, а й від збереження стратегічних ресурсів всередині країни. Федерація металургів України (ФМУ) виступила з чітким застереженням: відновлення експорту брухту чорних металів за нинішніх умов є передчасним кроком, що несе прямі ризики для економічної безпеки держави.
Ситуація загострилася після 16 вересня, коли термін дії десятирічного захисного мита у розмірі 180 євро за тонну офіційно добіг кінця. Наразі ставка автоматично відкотилася до базової позначки у 10 євро. Хоча в країні все ще діє нульова квота на вивезення цієї сировини, промисловці б’ють на сполох: без законодавчого закріплення дієвих митних механізмів відкривати кордони небезпечно. Проблема посилюється тим, що попередні преференційні режими для експорту до країн ЄС фактично нівелювали фіскальну користь для бюджету України, позбавляючи державу вагомих надходжень від вивезення стратегічного ресурсу.
Економіка переробки проти сировинного експорту
Ключовим аргументом металургів є проста математика доданої вартості. У Федерації наголошують, що перетворення брухту на готовий метал безпосередньо в Україні приносить державі в рази більше дивідендів, ніж пряма торгівля сировиною. За розрахунками галузевих експертів, кожна тонна брухту, перероблена на українських заводах у металопродукцію, генерує близько 15 тисяч гривень податкових відрахувань до бюджетів усіх рівнів. Більш того, експорт готового прокату забезпечує приплив валютної виручки на рівні 1,2 тисячі доларів за тонну. Для порівняння: прямий продаж тонни сировини за кордон дає лише 250–350 доларів валютних надходжень і мінімальний податковий ефект.
Історично українська металургія завжди була експортоорієнтованою, проте структура цього експорту довгий час залишалася «сировинною пасткою». Досвід попередніх років показав, що без державного регулювання внутрішній ринок швидко спустошується, а заводи залишаються на «голодному пайку». Сьогодні, коли вітчизняні промислові гіганти перебувають під постійними обстрілами та змушені працювати в умовах обмеженої потужності, поточне зниження споживання сировини є лише тимчасовим явищем, спричиненим війною, а не зміною глобальних трендів.
Зелений перехід та стратегічна безпека
Металурги прогнозують, що в найближчі роки роль металобрухту як ключової сировини лише зростатиме. Причиною тому є глобальний курс на декарбонізацію та впровадження механізму CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) у Європейському Союзі. Оскільки брухт має значно менший «вуглецевий слід» порівняно з традиційним виробництвом чавуну з руди, він стає безальтернативним компонентом для виробництва «зеленої сталі». Втрата контролю над цією сировиною зараз може поставити хрест на планах післявоєнної модернізації української металургії.
Позиція ФМУ залишається непохитною: спочатку держава має вибудувати надійний законодавчий бар’єр у вигляді ефективного мита, яке б застосовувалося однаково до всіх напрямків експорту, і лише потім розглядати питання про скасування нульової квоти. У цій логіці немає заборони на торгівлю як таку — є лише вимога діяти послідовно та захищати інтереси внутрішнього виробника, який створює робочі місця та утримує українську економіку на плаву в найскладніші часи.
