Від виживання до конкуренції: як українська промисловість шукає нові точки зростання
У Білій Церкві відбувся масштабний галузевий форум Industrial Evolution, який об’єднав урядовців, індустріальних девелоперів та власників великих виробничих активів. Головний меседж події — необхідність фундаментальної трансформації економічної моделі України: від сировинної залежності до високотехнологічної переробки. Якщо раніше вітчизняні заводи фокусувалися на тактичному збереженні потужностей, то сьогодні на порядок денний виходить питання глобальної конкурентоздатності та впровадження R&D-рішень навіть в умовах воєнного стану.
Заступник міністра економіки Олексій Соболев під час свого виступу підкреслив, що повномасштабна війна змусила державу переглянути роль індустріального сектору. Промислова політика відтепер розглядається не просто як інструмент наповнення бюджету, а як невіддільний елемент національної безпеки. Логіка проста: відсутність власного виробництва критичних товарів робить країну вразливою. Саме тому стратегічним орієнтиром визначено збільшення частки переробної промисловості у структурі ВВП до 20%. Для порівняння, наразі цей показник ледь перевищує 8%, що свідчить про величезний нереалізований потенціал.
Варто зауважити, що переробна галузь уже демонструє стійкість. За підсумками 2024–2025 років саме цей сектор став лідером серед платників податків, забезпечивши майже п’яту частину надходжень до зведеного бюджету. Це на 70 мільярдів гривень більше за попередні періоди, що підтверджує: виробництво є найбільш стабільним фундаментом для відновлення.
Індустріальні парки як каталізатор для інвестицій
Одним із центральних інструментів реалізації цієї стратегії учасники форуму назвали розвиток індустріальних парків. Це спеціально облаштовані майданчики, де бізнес отримує не лише землю, а й готову інфраструктуру — від енергомереж до складських приміщень. Наразі в Україні діють близько 40 таких зон. Статистика вражає: загальна площа промислової нерухомості в парках сягнула 1,2 млн кв. м, а сумарні інвестиції перетнули позначку в 45 млрд грн.
Засновник парку UNIT.City та ініціатор форуму Василь Хмельницький акцентував на тому, що розвиток локального виробництва є найкращим сигналом для зовнішнього капіталу. За його словами, іноземні інвестори рідко орієнтуються лише на пільги чи податковий ландшафт. Першочергово вони дивляться на успіх внутрішнього гравця. Якщо український підприємець будує новий цех у Білій Церкві чи Львові під час війни, це переконує міжнародних партнерів у надійності ринку краще за будь-які рекламні кампанії.
Індустріальні парки дозволяють скоротити шлях від ідеї до запуску конвеєра, що критично важливо під час дефіциту часу. Окрім того, концентрація підприємств на одній локації створює синергію: виникають спільні логістичні ланцюжки та формати кооперації між сусідами-виробниками.
Бар’єри на шляху до «промислового прориву»
Попри оптимізм, учасники дискусій відверто окреслили чотири ключові проблеми, які гальмують розвиток сектору. Перша з них — фінансовий голод. Промисловість потребує «довгих» кредитів терміном на 5–10 років, тоді як банківська система все ще пропонує переважно короткострокові інструменти. Питання страхування воєнних ризиків залишається гострим, оскільки жоден великий завод не може почуватися в безпеці без відповідних гарантій захисту активів.
Другий виклик — гострий дефіцит кадрів. Ринок праці відчуває брак не лише інженерів, а й лінійного персоналу для роботи на сучасному обладнанні зі стандартами ЧПК. Виходом бачать реформу профільної освіти та впровадження дуального навчання, де студент проводить 70% часу безпосередньо в цеху, а не за підручником.
Третім аспектом є продуктивність праці. Україна більше не може конкурувати дешевою робочою силою. Щоб виграти боротьбу на європейському ринку, українським компаніям потрібно автоматизувати процеси та створювати продукти з високою доданою вартістю. Це передбачає інвестиції в R&D (науково-дослідні роботи), які дозволяють перетворити сировину на готовий брендований товар.
Нарешті, бізнес очікує від держави послідовної протекціоністської політики. Мова йде про підтримку експорту через механізми Експортно-кредитного агентства та принцип локалізації у державних закупівлях. Кожна гривня, витрачена держзамовником на український товар, повертається в економіку у вигляді зарплат та податків, створюючи мультиплікативний ефект.
Підсумки Industrial Evolution свідчать про те, що українська промисловість перебуває в точці перелому. Майбутнє країни залежить не від обсягів гуманітарних вантажів, а від задимлених труб нових заводів та здатності інтегруватися у глобальні ланцюги створення вартості. Виробляти своє — це вже не просто патріотичне гасло, а єдиний шлях до економічного виживання та подальшої модернізації держави.
