Україна має всі передумови, аби суттєво переформатувати ландшафт торгівлі олійними культурами в Чорноморському регіоні. На тлі глобальних коливань та домінування трансатлантичних гігантів, вітчизняна соя стає дедалі привабливішою альтернативою для переробників Туреччини та країн Середземномор’я. Таку перспективу окреслив Ян Козирицький, співзасновник компанії Atria Brokers, під час міжнародного форуму AgroFoodSummit 2026, що відбувся у турецькому місті Мерсін.
Історично український аграрний експорт асоціювався переважно із зерновою групою — пшеницею та кукурудзою, тоді як соя тривалий час залишалася у тіні «великої двійки» (Бразилії та США). Проте за останні десять років Україна здійснила помітний ривок у вирощуванні бобових. Якщо на початку 2000-х виробництво сої було нішевим напрямком, то сьогодні площі під цією культурою демонструють стабільне зростання, зумовлене високою маржинальністю та попитом з боку тваринницького сектору.
## Гнучкість проти масштабів: у чому сила українського експорту
Світовий ринок сої сьогодні нагадує маятник, що рухається між врожаями в Латинській Америці та обсягами закупівель Китаю. Пекін, як головний споживач, фактично диктує цінову політику, змушуючи інших імпортерів підлаштовуватися під глобальні тренди. У цій системі Туреччина та країни Південної Європи часто опиняються у вразливому становищі, залежачи від складних і тривалих логістичних маршрутів через океан.
Саме тут відкривається вікно можливостей для України. Попри те, що українські обсяги виробництва поступаються бразильським, наша держава виграє за рахунок оперативності. Коли великі гравці не встигають покрити дефіцит або ціни на фрахт через океан стрімко зростають, українська соя опиняється «під рукою». Транспортування через Чорне море до турецьких портів триває лічені дні, що дозволяє покупцям мінімізувати складські витрати та швидко реагувати на потреби внутрішніх ринків. Коротке логістичне плече — це не просто економія коштів, це стратегічна гнучкість, яку не можуть запропонувати американські чи бразильські фермери.
## Шлях до лідерства через якість та логістичні інновації
Проте, аби перетворити географічну близькість на довгострокове домінування, українським компаніям доводиться долати низку викликів. Ринок Туреччини надзвичайно вимогливий до стандартів якості та стабільності поставок. Середземноморські переробники орієнтуються на безперебійний цикл виробництва, де навіть незначна затримка судна може призвести до збитків.
Експерти Atria Brokers наголошують, що ключем до успіху є не лише вирощування якісного збіжжя, а й розбудова сучасної інфраструктури. Це включає інвестиції в мультимодальні термінали, які дозволяють комбінувати залізничні та морські перевезення, а також розвиток портових потужностей для швидкої перевалки. Оптимізація маршрутів та діджиталізація супровідних процесів роблять українську продукцію конкурентною навіть тоді, коли світові ціни знаходяться на низькому рівні.
Окремим вектором розвитку є налагодження прямої співпраці з великими турецькими операторами. Таке партнерство дозволяє українським експортерам виходити за межі локального ринку Туреччини, використовуючи її як хаб для подальшої експансії на Близький Схід та в Північну Африку. З огляду на глобальні виклики продовольчої безпеки, роль України як стабільного постачальника сої лише зростатиме, перетворюючи країну з регіонального гравця на важливого гаранта стабільності в усьому Середземноморському басейні. Подальший успіх залежатиме від здатності українського агробізнесу тримати високу планку якості та адаптуватися до мінливих геополітичних умов.
